Село Чомонин
Село Чомонин розташоване на автодорозі Чоп – Велика Добронь – Мукачево. Знаходиться на 23 км. від міста Мукачева, до села Велика Добронь – 5 км., до міста Чоп – 18 км. Залізнодорожний вокзал знаходиться у селі Сернє – населений пункт знаходиться на відстані 4 км. – і в селі Баркасово (5 км).
На протязі багатьох століть назвою села була Чомоня. Змінили назву на Чонгор на основі 4 статті закону упорядкування назви місцевостей у 1898 році.
Поселення у давнину оточували ліси та болота, утворені з річок Сернє та Латориця. За хроніками у XV. столітті поселення належало Тодору Корятовичу, подольському князю. У наступних століттях мали тут маєтки сімї Полоці, Бранкович , Лорантфі, а також родина Добо. У 1566 році татари, які пройшли через село, майже зовсім знищили його. Реформатська церква виникла у 1700 році. До 1782 року була філією с. Велика Добронь. В теперішній час більша частина населення належить до сімей Годор, Чакань, Тамаші, Шандор, Бакша.
Восени 1944 року сталінівці забрали в лагери 300 чоловік, з яких 101 загинуло там. У другій світовій війні померло 29 чомонинських чоловіків.
За даними перепису, населення Чомонина становило 2265 осіб. Тут проживають переважно угорці.
За часи Радянського Союзу землероби населеного пункту, разом з сернянськими і баркасівськими співвітчизниками, працювали у міцевому колгоспі імені Кірова. Але багато людей працювало і в містах Мукачево та Ужгород. Вони в головному влаштувалися на будівництвах та на різних промислових підприємствах. 25 років тому 10 робочих автобусів везли робочих у районний та обласний центр. Коли Україна стала незалежною (1991 рік), завдяки економічній кризі, переважна частина чомонинців втратили роботу. У цей період все більше людей шукали роботу, з надією прожити, за межами України. Переважна частина працездатних чоловіків. і зараз заробляють гроші для утримання сім’ї в Угорщині, а жінки наймаються на сезонну сільськогосподарську роботу у села, які знаходяться поблизу кордону. Часом поновили роботи мукачівські та ужгородські фірми, так що все більше місцевих жителів мають змогу там працювати.
Після розпаду колгоспу та коллективного сільськогосподарського підприємства (навесні 2000 року) ці землі розділили між колгоспниками та пенсіонерами господарства по 1 гектару землі. На і в домашньому господарстві теж вирощують злакові культури, картоплю, буряк, капусту. Серед місцевих жителів дедалі більше людей займаються товаровиробничим вирощуванням овочів. Тим часом, найголовніша господарська рослина – вже чверть століття – сорго, яке займає більш як 600 гектарів на чомонинському кордоні. Із зібраного сорго у зимових та весняних місяцях виготовляють приблизно 1 мільйон віників (частину колективно). Під час виготовлення віників точно визначали, яку роботу будуть виконувати чоловіки (в’язання) і яку - жінки (прошиття виників). Чомонинці свій товар продавали на мукачівському ринку.
Мешканці та гості села можуть зробити покупки у 10 різних крамницях. Поряд з цим, є в селі 3 кафе і один відеосалон. Декілька років працює і шиномонтажна майстерня.
П’ятнадцять років тому, на базі реформатської церкви, заснували місійний центр по лікуванню хворих людей.
Реформатську церкву збудовано у 1824 році. У 1851 році церква згоріла, і у 1853 році її збудували заново.
Громада села на території церкви спорудила пам’ятник місцевим жертвам другої світової війни та жертвам сталінізму.
На окраїні села знаходяться давні кладовища, курани, які походять з давніх бронзових та залізних періодів.
Улюбленим місцем для відпочинку у місцевих жителів є Кішмаккош, яка знаходиться на окраїні села. Влітку багато людей відвідують ту частину каналу Сернє, яка знаходиться біля лісу. Це улюблене місце для рибалок. У лісі, що неподалік від села, багато грибів улітку. Протягом останніх років переважна частина працездатних чоловіків перепрофілювалися на будівельників. І це помітно на новобудовах, які просторі та побудовані вишукано.
Csongor (Чомонин) a Csap-Nagydobrony–Munkács útvonal mentén terül el. A község 23 kilométerre fekszik Munkácstól, Dobrony 5, Csap 18 kilométer. A legközelebbi vasútállomás Szernyén – a település négy kilométernyi távolságra van innét – illetve Barkaszón (7 kilométer) található. A helység neve évszázadokon át Csomonya volt. Az 1898-as évi negyedik törvénycikk alapján végzett országos helységnévrendezés során változtatták Csongorra.
A települést hajdan őserdők és a Szernye-mocsár, valamint a Latorca folyóból kiáradt mocsarak környékezték. Első említése 1387-re datálódik, de sokkal korábban alakulhatott ki. Több mint valószínű, hogy a települést a tatár hordák elől menekülő kunok alapították, akiket IV. Béla királyunk nagy előszeretettel próbált letelepíteni a gyepű vonalába, rendszerébe. A krónikák tanúsága szerint a XV. században Korjatovics Tódor podóliai herceg tulajdonát képezte. A későbbi századok során kisebb-nagyobb birtokokkal rendelkezett itt a Pálóczi-, a Brankovics-, a Lorántffy-, valamit a ruszkai Dobó család. 1566-ban az átvonuló tatárok a községet csaknem teljesen elpusztították. Református egyháza 1700-ban keletkezett. 1782-ig Nagydobrony filiája volt. Ma a település lakóinak zöme a Hadar, a Csákány, a Tamási, a Sándor, a Baksa famíliához tartozik. Az ún. nagy familiák csatározás esetén igazi hadakká váltak, házaikat úgy építették, hogy egy nagy udvart alkossanak, melynek egy bejárata és egy kijárata volt. Ezek eltorlaszolásával kisebb erődítményeket hoztak létre. Ezért él mind a mai napig a településen a Hadar-had, Csákány-had, Tamási-had, Baksa-had kifejezés.
1944 őszén a szovjet hatalom 300 férfit hurcolt el a lágerekbe, közülük 101-en soha nem tértek haza. A második világháborúban elesett csongori férfiak száma 29, emléküket a KMKSZ helyi alapszervezete által 1990-ben felállított emlékmű őrzi.
A 2001-es népszámlálási adatok alapján Csongor lakossága 2 265 fő, szinte teljes egészében magyarok lakta település.
A szovjet éra évtizedeiben a település földművesei a szernyei és barkaszói sorstársaikkal közösen a helyi Kirov Kolhozban dolgoztak. Emellett igen sokan naponta ingáztak a lakóhelyük és a Munkácson, illetve Ungváron levő munkahelyük között. Az itteniek főként építő- és különböző iparvállalatoknál helyezkedtek el. Negyedszázaddal ezelőtt hajnalonként 10 munkásbusz szállította a járási, illetve a megyei központba a helyi munkaerőt. Ukrajna függetlenné válásakor (1991) kialakuló mély gazdasági válság során a csongoriak többsége elveszítette városi munkahelyét. Ez idő tájt egyre többen utaztak a megélhetés reményében a határon túlra dolgozni. A munkaképes férfiak jelentős része ma helyben és külföldön keresi meg a család eltartásához szükséges pénzt, az asszonyok közül többen szegődnek el mezőgazdasági idénymunkára. Közben újraindult a termelés számos munkácsi és ungvári cégnél is, így a helybeliek közül egyre többen itt vállalnak munkát.
A kolhoz illetve a kollektív mezőgazdasági vállalat felszámolása után (2000 tavasza) a kolhozmunkások és a gazdaság nyugdíjasai között egy hektárjával felosztották az itteni földeket. Ezeken a parcellákon, valamint a háztájiban főként gabonaféléket, burgonyát, céklát, káposztát termesztenek. A helybeliek közül egyre többen foglalkoznak árutermelő zöldségtermesztéssel. Ám legfőbb gazdasági növényük – immár bő negyedszázada – a seprűcirok, amely évente több mint 600 hektárt foglal el a csongori határban. A betakarított seprűcirokból a téli, valamint a tavaszi hónapokban közel 1 millió seprű készül nagy része kalákában. A seprűkészítés során pontosan meghatározták, hogy mely munkafolyamatokat végzik a férfiak (kötés), s melyeket a nők (a seprű levarrása). A csongoriak a háztájiban megtermelt portékáikat főleg a munkácsi piacon értékesítik.
A községben élő illetve az ide látogató vendégek több mint 10 vegyesboltban vásárolhatnak, emellett 3 kávézó is a rendelkezésükre áll. Néhány éve gumijavító műhely is működik. Bő évtizeddel ezelőtt hozták létre a helyi református egyház bázisán a szenvedélybetegek gyógyítását felvállaló missziót.
Református templomát 1824-ben építették. 1851-ben leégett, 1853-ban újraépítették.
A faluközösség a templomkertben emlékművet állított a második világháború és a sztálinizmus helyi áldozatainak.
A falu határában ősi temetkezési helyek, kurgánok vannak, ezek a késői bronz- illetve a korai vaskorszakból származnak.
A helybeliek kedvelt kirándulóhelye a falu határában levő liget, a Kismakkos és a Mérce kanális partja, amely a Nagydobronyi Természetvédelmi Területen keresztül folyik. A település határában számos nagyszerű horgászhely található, valamint egy mesterségesen kialakított horgásztó. A közeli erdőben nyaranta igen sok a gomba. Az idők során úgy alakult, hogy a település munkaképes férfiainak túlnyomó része építőmunkásnak képezte ki magát. Ez meg is látszik az itteni házakon, amelyek tágasak s igényesen vannak megépítve.